|
Язлівець
належав роду Бучацьких. Після того як рід Бучацьких вимер, тоді
Язлівець (невідомо яким способом) дістався у посідання Миколи
Сенявського, як про це свідчить привілей короля Жигмонта. І з 1519 р.
цим привілеєм засвідчив звільнення Язлівця від чопового на півроку, а
рівночасно назначає новий ярмарок на день св. Катерини. Після
Синявського знову з'являється Юрій Язловецький, як дідич міста він
перейшов на віросповідання реформативної церкви і разом зі своїм
капеланом ксьондзом Ужонстовським і костел Марії Магдалини перевів
громаду у кальвіністи 1549 р. У 1561 р. Язловецький став коронним
гетьманом і одружився з Польщею і отримав подільське воєводство 1564 р.
Після його смерті Язловець перейшов синові Миколаєві в 1575 р., який
повернувся до католицької церкви. Перед своєю смертю в 1607 р. Микола
Язловецький відносився костел і заснував монастир ордену отців
Доміканів.
Через друге подружжя вдови по Єронимі Язловецькому, Елеонори з
князів Острозьких із Іваном Юрієм Радзивілом, троцьким каштеляном
Язловець перейшов у власність Радзивілів. Цей Радзивіл видав у Язлівці
10 грудня 1615 р. підтвердження давніх вільностей для язловецьких
вірмен.
Від Радзивілів перейшли до рук Чурилів, Богушів, Кашевських,
Станіславських, Тишкевичів. Анна Одрживольська, яка одержала Язлівець
після Ядвіги Белжецької і Чурилів, продала все коронному гетьманові С.
Конецпольському в 1643 р., який знову підтвердив і розширив права
вірмен. Тоді в Язлівці було вже вірменське архієпископство, яке
належало до ЛЬВІВСЬКОГО.
Біжниця у Язлівці з XVI ст. була знаменита ренесансова будівля.
Вірменські старовинні пам’ятки в Язлівці походили з 1611 р. З початку
XVI ст. давню вірменську святиню перетворено в 1810 р. на руську
церкву. Уфортифікував Язлівець Олександр Конєцпольський - син
Станіслава, що помер в 1646 р.
Руїни Язловецького замку є з південної сторони містечка на високому,
але вузькому хребті узгір'я, оточеного з трьох сторін річкою Ольхівцем
(Вільхівцем). Цей замок творив простору, видовжену, важку й нерегулярну
будівлю, яка з усіх замків не зважаючи на пізніші переробки, зберегла
найбільше прикмет середньовічного замкового будівництва, в основному в
укладі мурів, бійниць, башт і т.д. Багато ознак вказують, що цей замок
збудував або перебудовував той самий будівничий, який будував замок у
Бережанах. Від сторони високорівні при краєвому гостинці була в'їзна
брама, що вела до середини через квадратну, вперед висунуту башту. З
західної сторони була друга брама, з якої був вихід по сходах або по
мості із замкового поверху на пригород. Обидві брами були прикрашені
гарним обрамуванням, з яких тільки залишки й лишилися. Зовнішні мури
замку, товсті (2 м), забезпечені бійницями збереглись відносно досить
добре, але в середині є тільки сліди більших і менших приміщень,
коридорів, каплиці, бо все те цілком знищене. В глибині просторі
пивниці. Звертає на себе увагу могутня башта збоку пригородка, що була
головним осередком оброни замку. Про язловецький замок згадують вже
джерела на початку XV ст., як про гніздо роду Бучацьких, вішка якого
прибрала від Язлівця прізвище Язловецьких. Але руїни замку, що
збереглися до нашого часу, в значній мірі є з замку середини XVI ст.,
що його збудував Юрій Язловецький.
У 1676 р. турки зайняли місто і за час 7 літнього панування знищили
його. З того часу місто почало занепадати. Частина вірмен покинула
місто. У 1659 р. помер Олександр, його син Станіслав, безпоточно
покидаючи цей своїм у 1632 р., записав Язлівець Іванові
Конєцпольському. З того часу Язлівець зазнав неодноразових нападів від
татар, козаків, турків. Населення Язлівця зменшилось, збідніло,
торгівля упала зовсім, а місто стало в ряді найменших містечок. Іван
Конєцпольського заснував тут монастир ордену отців Павліканів. Після
смерті Конєцпольського Язловець перейшов до Валєвських, поміж
Любомірського, Понжовських. В 1777 р. Язловець переходить до рук
Потоцьких.
З приходом Австрії місто зовсім занепало, замок опустів...
Але роки минали, змінювалася влада і будівля набула нового значення
у житті мешканців селища, та й громадян взагалі – там почав діяти Проти
туберкульозна лікарня, куди звозили хворих майже з усієї України, ба
навіть з інших сусідніх республік, адже клімат де розміщений замок дуже
сприятливий до повного вилікування подібних захворювань. Дехто з людей
хто вилікувався так і залишився у селі яке нова влада перейменувала у
Яблунів...
Із здобуттям Україною незалежності половину замку було повернуто
монахам ордену отців Васільян, де вони розміщаються і до сьогодні. А
друга половина і досі використовується під лікарню хворих на
туберкульоз.... |