|
Перша
згадка про Почаїв датована 1450 роком. З 1564 року поселення належало
Анні Гостській (Гойській) із Козинських. Після її смерті село перейшло
до Фірлеїв, згодом - до князів Вишневецьких, із 1740 року - до
Радзивиллів. Деякий час у XVI столітті звалося Єрофеївка.
Окраса Почаєва та й усієї України - золотоверхий ансамбль Свято-Успенської лаври. Про нього - наша подальша розповідь.
Монастир виріс у глибині віків на стрімкій скелі, що піднімається
над рівниною на 70 метрів. За переказами, перші монахи оселилися тут у
печерах ще в часи монголо-татарського лихоліття - нападу Батия на Київ
1240 року. Дехто із дослідників й виводить назву міста від річки
Почайна, в якій князь Володимир Великий святив киян. Архівні документи
фіксують заснування Почаївського монастиря наприкінці XVI століття, а
саме - від заповіту шляхтянки Анни Гостської 1597 року. До того міг
існувати лише печерний монастир. Перші згадки про церкву на Почаївській
горі знаходимо під 1527 і під 1557 роками.
В описах Кременецького замку 1545 року згадано родину Гаврила та
Єрофея Гостських. 18 грудня 1564 року королівський ротмістр Єрофей
ґостський зробив запис дочці Анні, віддаючи їй села Почаїв, Савчичі,
Кімнатку. З іменем Анни пов'язана чудодійна ікона Почаївської
Богоматері, яку гостинна шляхтянка отримала як дарунок від грецького
митрополита Неофіта. 1597 року ікону з Вірлянського замку А. Гостської
(нині хутір Вірля поблизу Почаєва) врочисто перенесли на Почаївську
гору. Ікона стала головною святинею монастиря. Стопа Божої Матері та
нетлінні останки ігумена Іова Желіза становлять ще дві святині лаври.
14 листопада 1597 року Анна Гостська записала для Почаївського
монастиря фундуш: 220 гектарів землі (10 волок), ліс, сіножать, 10 кіп
литовських грошей щорічно, шість селянських родин, десятину збіжжя. У
документі записано, що ігумен монастиря має бути грецького
віросповіданню, як і сам монастир. Поставлено п'ять підписів, п'ять
печаток, які й стверджують достовірність документа. Того ж дня фундуш
вписано до Кременецьких земських книг. Першим і довголітнім ігуменом
Почаївського монастиря був Іов Желізо (1551-1651). Завдяки його
активній діяльності у першій половині XVII століття монастир значно
розбудувався. На пожертви дідичів із Бережців Федора та Єви
Домашевських було побудовано Троїцьку церкву у візантійському стилі,
вівтарем на схід. Крім цього, Домашевські подарували на користь
монастиря 20 тисяч польських злотих. Після смерті Іова Желіза
канонізували (1659), мощі його перенесли до Троїцького собору. Нині
вони зберігаються у спеціальній раці в церкві Преподобного Іова. Щороку
10 вересня у монастирі врочисто вшановують пам'ять великого сподвижника
української православної церкви. Під час екскурсії відвідувачі мають
змогу оглянути церкву Іова, печеру, в якій він молився, побачити
портрет святого.
Історія Почаївської Лаври сягає близько 1240 року. За переказами на
місце сьогоднішнього храму Божого прийшли вцілілі після
татаро-монгольських нападів на Києво-Печерські образи, які за
переказами, і назвали його за назвою притоки Дніпра – Почайне. Інша
версія про виникнення назви гори пов’язана з появою Пресвятої
Богородиці у вогняному стовпі в 1240 р. і залишеною Нею сліду правої
стопи на камені. І пройшов між людьми поговір: „...Поча Діви Марії чуда
творит”; а вже від скороченого „Поча Дєва” виникла і сама назва -
Почаїв.
Згідно переказів, після великого нашестя татаро-монголів, коли був
розгромлений Київ, уся віруюча древня Русь вознесла свої руки в
молитвах до Матері Божої, благаючи Її небесного заступництва. Молилися
про те і монахи Почаївської печери: „да почиєт на Почаєвских горах
благодать гор Афонських и Києвских, да станєт Пречистаю Дєва
Покровитєльницєй монахам и тєм, кто прибєгаєт к Ней с тєплой молитвою и
упованиєм...”
За милістю Божою молитви ці були почуті. Одного разу вийшовши після
молебню із печери, Почаївські монахи разом із селянами-пастухами з
сусіднього села побачили на вершині гори Богородицю, яка стояла на
скалі в вогненному стовпі і молилася. Пречиста Діва була оточена
полум’я, на голові у Неї була корона, а у правиці скіпетр. Показавши
Себе людям з чіткою ясністю, Вона вознеслась на небеса, залишивши на
скалі слід Своєї правої Стопи. І тоді зрозуміли монахи і пастухи
(одного з останніх за переказами звали Іван Босий), що поява Богородиці
в вогняному стовпі означало наближення нових ворожих навал, від яких
Волинь і вся Русь страждатимуть наче у полум’ї, але завдяки молитвам і
заступництву Богородиці вціліють і відродяться.
З тих пір пройшло багато часу Почаївська печера перетворилась у
величезний Храм Божий, а кожен, хто переступав поріг Почаївського
Успенського собору, міг бачити тут бронзовий позолочений ковчег, що
знаходиться за невеликою латунною огорожею біля першої колони праворуч.
Це місце наче притягує до себе, воно наче ввібрало в себе гарячі
молитви людей що просили заступництва у Діви Марії, що їхала сюди з
усіх-усюд багато століть. Таким чином монахи з допомогою жертводавців
зберігають той камінь із скали з відбитком стопи Матінки Божої, а
засвідчує це велике зображення тої події на кив оті над цим ковчегом,
що були виготовлені майстром з „золотими руками” С.Ф. Верховцевим (яким
ще у 1884 році був замінений позолочений балдахін, що возносився над
Стопою у вигляді каплички).
У XVII столітті монастир, будучи одночасно й оборонною спорудою, не
раз витримував напади турків і татар. Під час Збаразької облоги 1675
року 3-5 серпня турки й татари оточили монастир, але здобути не змогли,
бо згідно із переказами, над ним з'явилася Матір Божа і врятувала його
захисників. Про це чудо співається у народній думі "Ой зійшла зоря
вечоровая...", обробку якої здійснив композитор М.Леонтович. У лівому
нефі Успенського собору лаври - великий настінний розпис, що відображає
героїчну оборону Почаєва влітку 1675 року.
По-різному складалася доля монастиря впродовж кількох століть. З
1721 року він став греко-католицьким. За правління орден отців Василіан
було побудовано один із найкращих в Україні Почаївський
Свято-Успенський собор - головний у лаврі. Підійдемо до цієї пам'ятки,
ознайомимось із унікальним витвором людських рук. Проект собору в стилі
пізнього бароко виготовив відомий у Європі архітектор Готфрід Гофман у
1771-1780 роках. Будівництвом керували Петро Полейовський та Ксаверій
Кульчицький. Архітектор вдало використав високе плато гори. Будівництво
величного собору в Почаєві пов'язано з іменем графа Миколи Потоцького,
який на старість вирішив спокутувати гріхи молодості. Володіючи
великими коштами, граф пожертвував 2.244 тисяч злотих на спорудження
собору, на житловий корпус для братії та на коронацію ікони Божої
Матері.
Свято-Успінська Почаївська лавра – це пам’ятка архітектури XVIII
століття. Собор - це трьохнефна споруда з величним куполом посередині,
двома вежами при вході, що виходять на південь, піднімаючись над
Почаєвом. Храм побудований упродовж 1771-1783 років. Через дванадцять
літ від початку спорудження собор засяяв золотими банями на тлі
блакитного неба, як казковий витвір людських рук і розуму. Храм
побудований у плані хреста на штучному майданчику. З тераси якого
відкривається прекрасний вид на південний захід області.
Інтер'єр храму характерний архітектонікою класицизму. Декор
виконаний наприкінці XIX століття з участю російських художників,
оскільки монастир із 1833 року став лаврою і був підпорядкований
Російській православній церкві. Собор оздоблювали Г.О. Боссе, І. М.
Горбунов, Є.Я.Васильєв, М.В.Нестеров, С.Ф.Верховцев. Настінні розписи
виконали лаврські майстри. Частково збереглися й мистецькі роботи
львівського живописця Луки Долинського з 1807-1810 років.
Точно характеризує Успенський собор професор Григорій Логвин: "В
інтер'єрі храму поєднані глибинне розкриття внутрішнього простору з
висотним. Ритмічний рух в глибину, досягши підбанного простору, немов у
коротенькій задумі, зупиняється, а потім стрімко підноситься в гранях
хрещатих стовпів і пілястр бані, щоб згаснути в його зеніті. Походжаючи
собором, немов почуваєшся у своєрідному палаці, де поєднані численні
переходи, лоджії, балкони, а в бічних нефах, в кожному ярусі хорів для
просторового об'єднання в стелі зроблені круглі отвори, крізь які видно
всі три яруси. Тому гра ліній, контрасти світла й тіні, перетин площин,
несподівані ракурси увесь час змінюються, створюючи дивовижне враження
краси і величі".
Справді, відвідувачів собору насамперед вражають його велич, краса,
багатство фарб і позолоти. А ще іконостас, увінчаний чудотворною іконою
Почаївської Богоматері та 32 іконами на міді. Храм також прикрашають
ікони, пов'язані з історією краю. Хто тут побуває, стають наче кращими,
добрішими. Розміри собору вражають величиною. В ньому можуть одночасно
розміститися шість тисяч осіб. Прекрасна його акустика. Все це справляє
на відвідувачів незабутнє враження і захоплення. Здається, нема нікого,
хто був би байдужим до тої величі й краси. Оглянемо житловий корпус
монастиря. Він побу-дований за проектом Готфріда Гофмана у 1771-1780
роках за участю Ксаверія Кульчицького. Це кілька будівель, що поєднані
між собою та собором і утворюють затишний дворик. Північний корпус
триповерховий. Парадні фасади прикрашені пілястрами, а торець західного
крила увінчаний бароковим фронтоном. Прикрашають споруду оригінальним
декором і надвіконниці. У дворі біля собору архітектор Ян де Вітте
збудував дерев'яну каплицю (1773), згодом замінену намуровану.
Значне місце в історії Почаївського монастиря займає друкарня,
розквіт якої припадає на XVIII століття. Тут виходили переважно
богослужбові книги, зокрема Євангелії, Служебники, Требники,
Богогласники, молитовники, рідше - підручники. У Почаївській друкарні
працювали відомі гравери на міді, дереві: Йосиф і Адам Гочемські,
Андрій Голота, Никодим Зубрицький, Мануїл Латорський, Теодор
Стрельбицький. Найпопулярнішими виданнями були Служебник (1735, з
посвятою Ф. Рудницькому, луцькому єпископові, Буквар (1765),
господарський порадник "Книжиця..." (1788), Богогласник (1790). В
іконописній майстерні працювали ченці: Пахомій Принятицький, Іван і
Сава Каликовичі, Антін Грушецький, Яків Головацький.
Кілька будівель на території монастиря виросло у XIX столітті. Це
Архієрейський будинок, Надбрамний корпус і дзвіниця. Всі вони
споруджені у стилі пізнього класицизму. Особливо вражає дзвіниця
(1861-1871), висота якої 65 метрів. За цим параметром вона третя в
Україні після дзвіниць Києво-Печерської лаври та Софіївського собору.
Дзвіниця п'ятиярусна, збудована з цегли. Два нижніх яруси - прямокутні,
служать цоколем для трьох квадратних верхніх. Споруда насичена
архітектурним декором: карнизами, люкарнями, пілястрами і колонами
корінфського ордена. На дзвіниці - величезний дзвін, що має 720 пудів.
На південному схилі Почаївської гори у 1825 році споруджено
Архієрейський будинок. Він має зі східного боку три, південного -
чотири, західного та північного - лише два поверхи. Фасади будівлі
розчленовані пілястрами, карнизами. З півдня - трикутний фронтон і
балкон. На будинку є меморіальна таблиця на честь Т.Шевченка, який
побував тут у жовтні 1846 року, змальовуючи за завданням Київської
Археографічної комісії види лаври. Великий Кобзар виконав чотири
акварельних малюнки — "Почаївська лавра з півдня", "Почаївська лавра зі
сходу", "Собор Почаївської лаври" (внутрішній вигляд), "Вид на околиці
з тераси Почаївської лаври", а також два ескізи олівцем і начерк. Усі
малюнки нині зберігаються в Державному музеї Т.Шевченка в Києві. У
містечку поет записав народні пісні "Гиля-гиля, селезень", "Ой у саду,
саду", "Ой, пила, вихилила" та інші, зустрічався з польським скрипалем
і композитором Каролем Ліпінським, слухав його віртуозну гру. Про
Почаїв Тарас Шевченко згадує в поемах "Невольник", "Слепая", "Сліпий",
"Петрусь" та повісті "Варнак". Кобзар відвідав також деякі населені
пункти поблизу Почаєва, зокрема Лідихів і Лосятин, розмовляв із
селянами. Пам'ятник Тарасові Шевченку (скульптор М. Невеселий)
відкритий у Почаєві в сквері неподалік від Архієрейського будинку 21
серпня 1995 року.
Зі сходу до лаври ведуть врата з Надбрамним корпусом (1835). Це
двоповерхова споруда, що з фасаду має чотири прямокутні колони, а від
двору — пілястровий портик. На другому поверсі — церква.
Увійшовши через Надбрамний корпус до монастиря, справа побачимо
найпізнішу пам'ятку комплексу споруд — Троїцький собор, збудований за
проектом російського зодчого О.В.Щусєва у 1906-1911 роках. До собору
ведуть стрімкі сходи. Ними піднімаємося до храму Трійці. Він
споруджений у так званому русько-візантійському стилі з елементами
псковсько-новгородського типу церковного будівництва й, на думку
знавців, мало гармонізує з іншими спорудами пізнього бароко та
класицизму, характерними для українського зодчества пізнього
середньовіччя і навіть початку XIX століття. Будівництво храму
обійшлося у більш як 250 тисяч російських рублів. Собор мав на меті
показати велич Російської імперії на західному прикордонні.
Храм трьохнефний з притвором, має круглу вежу, через яку ведуть
сходи на хори. Окраса собору - мозаїчні панно на трьох порталах.
Південне панно зображає Спаса Нерукотворного, по боках від нього стоять
князі стародавньої Руси. Мозаїка виконана за ескізами художника Миколи
Реріха. На західному порталі - образ Почаївської Богоматері.
Зовнішні стіни храму декоровані кам'яною різьбою з культовою
символікою, геометричними мініатюрами. Інтер'єр прикрашає стінопис у
темних тонах. Іконостас також виконаний за проектом О.В.Щусєва.
Почаївський монастир привертає увагу багатьох туристів і паломників.
Його відвідували Феофан Прокопович, Тарас Шевченко, Микола Костомаров,
Михайло Драгоманов, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Олесь Гончар,
Максим Рильський, Микола Бажан, Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Іван
Драч, Роман Федорів, інші майстри художнього слова, вчені, митці,
громадсько-політичні діячі, не кажучи про церковно-релігійних. За
останні роки, особливо коли Україна стала незалежною, у лаврі здійснено
чимало реставраційних робіт. Завершено реставрацію розписів інтер'єру
Троїцького собору, поновлено увесь живопис Свято-Успенського храму,
ряду інших церков лаври, Архієрейського будинку, дзвіниці. На
завершенні реставрація корпусу колишньої лаврської друкарні. Нині на
території Почаївської лаври діють Успенський і Троїцький собори,
Печерна, Антоніївська, Похвальна, Варваринська і Різдвяно-Богородицька
церкви. Значна активізація діяльності лаври спостерігалася під час
святкування 1000-ліття хрещення Руси-України та 2000-ліття Різдва
Христового.
|