Історія
краю відображена в пам’ятках історії та культури, яких нараховується
156, архітектури – 69 пам’яток, та пам’яток археології – 22, які
збереглися до наших днів. Це зокрема:
-замки 14-17 ст. у Микулинцях, Теребовлі та Долині;
-залишки замку у с.Буданів, фундамент замку у с.Струсів;
-фортеці-монастирі у Теребовлі (Підгірянський та Кармелітів);
-пам’ятки архітектури: костели в смт.Микулинці, селах Долини,
Буданів; церкви – в Теребовлі, селах Струсів,. Долина, Дарахів,
Деренівка, Довге, Зарваниця.
Архітектурно-мистецьку спадщину Поділля становлять замки та церкви, побудовані в різні епохи та століття.
Найбільш цінна архітектурна пам’ятка – дерев’яна церква Вознесіння
Христового в Деренівці, збудована в 1672р. (реставрована в1715р.). А
також дерев’яна дзвінниця (XVIII ст.) в Довгому.
Теребовлянський замок давно вже став візитною карткою сивочолої
Теребовлі. Руїни, які збереглися до наших днів, це залишки замку
Олександра Балабана – теребовлянського старости, який побудував його в
першій половині XVIII ст.
Руїни твердині знаходяться в північно-західній частині Теребовлі, на
горі, неприступній із трьох сторін. Довжина замку з півночі на південь
становить 122 м, а з заходу на схід – 65 м. В плані фортеця має
неправильну видовжену і звужену на південь форму п’ятикутника, який
повторює конфігурацію гори.
Однак, значно раніше, до того, як О.Балабан побудував цей замок, на
важкодоступній горі змінюючи один одного стояли ще три замки.
Вірогідно, що перший замок на крутій горі, яка пізніше стала називатися
замкова, побудував наймолодший із братів Ростиславичів – Василько.
Перший здогад про розташування княжої твердині на Замковій горі висловив історик Олександр Чоловський.
Свій замок князь Василько почав будувати приблизно в 1084 році. У
1124 році князя Василька не стало. Князівство поділили між собою його
сини. Побудований князем замок вірогідно остаточно був зруйнований
ордами хана Батия у 1241 році.
Близько 1360 року кам’яний замок появився в Теребовлі. По
конфігурації він нагадував княжий, бо був збудований на тому ж самому
місці. Замок був побудований польським королем Казимиром Великим.
В кінці першої половини XV і на початку XVI століття замок Казимира
неодноразово був знищений та палений турками та татарами. До 1518р.
замок, фактично, було зруйновано. Лише у 1534 року краківський каштелян
Анджей Тенчинський на території замку побудував новий палац, а також
відремонтував залишки оборонних стін.
Протягом 1606-1625 років місто і замок зазнав понад 15 татарських
нападів. Замок перетворився в руїни, які було відновити тяжко і
недоцільно. Теребовлянський староста О.Балабан приступив до будівництва
нової мурованої твердині. Оскільки попередній замок був малий за
територією і уже не вміщав чисельну польську шляхту в час
татаро-турецьких нападів, О.Балабан заклав фундамент нового замку в
схилах гори, нижче існуючих, а південна межа була висунена далеко
вперед на понижене плато. В 1632 р. було завершене будівництво нового
розкішного мурованого палацу, розмірами приблизно 44 на 7м, а
будівництво фортеці продовжувалося ще кілька років. Крім палацу на
території замку знаходилися два дерев’яні будинки, кухня, пекарня.
Однак часті напади ворогів завдали великої шкоди замку, а новий
напад татар в 1687-1688рр. став фатальним. Місто і фортеця зруйновані
дощенту. Більше з руїн замок не піднімався.
На початку 19ст. австрійські окупанти розібрали внутрішні приміщення
замку і побудували військові казарми, дозволили брати камінь з мурів на
дороги та будівлі. Лише у 1866 р. проведено першу реставрацію замку,
підмуровано дві вежі і в’їздну браму. В 1930-1938рр. відбулися наступні
реставраційні роботи. Тоді частково реставрували східну вежу. Останню
реставрацію замку провели в 1954 році, коли фортечні мури покрили
зверху кам’яною плитою.
Серед пам’ятників старовини, що знаходяться на території нашого району виділяється своєю архітектурою Микулинецький замок.
Розташований замок у північній частині селища на значному підвищенні
над р.Серет. будівлі його становлять чотирикутник з такої ж форми
внутрішнім подвір’ям. На трьох кутках височать башти. Посередині
західного крила, яке захищається ровом, є залишки воріт зі слідами
вхідного мосту. Арка західних воріт викладена білокам’яним брильянтовим
рустом в стилі Відродження. У стінах є отвори бійниць для ручної зброї.
Висота їх – три поверхи з бійницями для гармат.
Микулинецьку фортецю побудовано з теребовлянського пісковика в 1550
році власницею Микулинець Анною Йорданівною. Потім її власниками були –
Анна Синявська, Самуеля Зборовська, Олександр Зборовський. У 1637 році
Микулинці разом з фортецею купив Станіслав Конєцпольський. В часи
турецька-татарської навали фортеця відігравала велику оборонну роль.
Від Конєцпольського фортеця перейшла у володіння Любомирських, потім Мнішеків, Потоцьких, а з 1792 року – до Конопків.
На початку 19 ст. фортеця втратила своє оборонне значення. Власник
містечка і навколишніх земель барон Ян Конопка перебудував відповідно
давні житлові приміщення, створив у фортеці суконну фабрику, яка швидко
занепала і була закрита. Після цього замком ніхто більше не цікавився.
У занедбаному стані він поступово руйнувався. Зараз від нього
залишилися лише стіни. Як історико-архітектурна пам’ятка минулого,
знаходиться під охороною держави.
У 1550 році галицький воєвода Якуб Будзанівський разом із
заснуванням поселення спорудив на узгір’ї над Серетом дерев’яну
фортецю. Та згодом під час нападу татар у 1575 році вона була знищена.
На початку XVII ст. Іван та Мартин Ходоровські на цьому місці протягом
5-ти років вимурували новий замок, який разом із містечком був
обведений високим захисним валом. Але вже в 1624 році під час тергового
нападу татар фортеця і місто зазнали часткових руйнувань. У 1631 році
замок перейшов до володінь Олександра Семінського, а потім до дідичів
Левочинських, які поступово відбудували захисну твердиню. Частково
замок бів зруйнований внаслідок нападів татар, а частково у визвольній
війні під проводом Богдана Хмельницького.
З руїн замок піднявся за декілька років, за часів володіння Томаша Лужецького.
Однак, знову у 1672 і в 1675 роках фортеця була знищена.
Сплюндрована і спалена, а через наступних її власників – занедбана,
вона перетворилася в руїни, з яких більше не піднімалася.
У 1765 році тодішній власник Будзанова подарував руїни фортеці на
вічне користування місцевим ксьондзам. Вони відремонтували і
перетворили одне крило фортеці з баштами на костьол, а прилеглу частині
старих приміщень на помешкання для пароха. В 1846 році в східній
внутрішній частині фортеці було побудовано монастир для сестер
милосердя, де помістили ще й шпиталь. Після наступних війн фортеця з її
будовами була частково зруйнована. У 50-х роках минулого століття тут
проведено ремонт і через деякий час розміщено обласну психоневрологічну
лікарню.
Фортеця, як пам’ятка старовини знаходиться під охороною держави.
Троїцький парафіяльний костел – одна з найкращи і найоригінальніших
пам’яток епохи пізнього Барокко на Західній Україні. Висока центральна
зала і нижні бокові, двоярусний обхід пресвітерію творять пірамідальний
силует. Висока дзвіниця гармонійно вписана в пишно декорований фасад.
Архітектурний декор зосереджений на головному фасаді і складається з
кам’яних різних скульптур, декоративних ваз зігнутих сандриків.
У багатьох селах району (Іванівка, Мшанець, Різдвяни, Кобиловолоки
та ін.) і в м.Теребовля встановлено пам’ятники Т.Шевченку, а в липні
1999 року біля районної бібліотеки – пам’ятник Івнану Франку. В
с.Романівка встановлено пам’ятник братам Михайлові і Тимофію Бойчукам.
Неподалік від храму знаходяться пам’ятки не менш величні. На південь
на одній осі з ним – палацовий комплекс, оточений парковими партерами і
садами. В теперішній час комплекс використовується обласною
фізіотерапевтичною лікарнею.
Вражають своєю красою два кам’яні залізничні мости у селах Кровинка
та Плебанівка. Мости з високими арками, які перекинуті через глибокі
яри не були знищені під час останніх воєн і збереглись до наших днів
неушкодженими.
З нагоди святкування 900-річчя міста (1997р.) у сквері біля
залізничної станції в Теребовлі встановлено пам’ятник князю Василькові
Ростиславовичу.
|