|
Пам'ятки
архітектури, що залишили нам зодчі минулих епох, становлять вагому
частину багатої культурної спадщини України. Вони - свідки життя народу
і розвитку його національної культури. Їм належить важлива інформативна
роль щодо пізнання історії краю, їм властивий емоційний вплив на людей,
а тому – особливе значення у вихованні почуття патріотизму та
відданості своїй землі.
Вивчення народних традицій в архітектурі, її взаємозв'язок із
навколишньою природою, аналіз художнього естетичного світу, створеного
народом протягом багатьох століть, без сумніву, будуть допомагати у
вирішенні актуальних завдань сьогодення, пов'язаних з формуванням
національно визначеного світогляду зі збереженням індивідуальних рис
історичних поселень – у поєднанні зі створенням належних комфортних
умов життя людини.
На території сучасної Тернопільщини є багато історико-архітектурних
пам'яток, серед яких особливе місце займають оборонні споруди, а саме –
замки.
Замки на теренах Тернопільщини зводились віддавна, переважно
власниками місцевостей під їхнім керівництвом силами жителів, що їм
належали. Під час нападу ворогів, особливо татар хана Батия, найдавніші
замки зазнали руйнування і занепаду.
У XIV-XV ст. на Тернопільщині було побудовано 8 замків. У XVI – XVII
ст. на теренах нинішніх обласних меж побудовано 27 замків. Замки вже
було краще споруджено, вони мали в стінах по кілька веж, оборонні
споруди доповнювались редутами.
Будівництво такої великої кількості замків в XVI-XVII ст. на
Тернопільщині було закономірним, оскільки регіон Поділля - за своїм
геоположенням, завдяки якому він часто опинявся в епіцентрі політичних
і військових змагань великих держав Європи й Азії. На предковічно
українських теренах Західного Поділля, що належали Галицькій та
Волинській землям-княжінням, перетинались інтереси Русі-України,
Польських держав, Угорщини, Литви, Золотої Орди, північно-східних
руських земель, держав Причорномор’я. Війни, що супроводжували історію
краю, змушували краян будувати оборонні споруди.
Під час повстання Б.Хмельницького багато замків було зруйновано, але
найбільше було зруйновано замків під час нападів турків. Мали місце
організовані руйнування замків з боку держав, що встановлювали своє
панування над краєм. Так, в часи Австро-Угорщини окремі замки були
розібрані до основи (у Тернополі, Ягільниці Чортківського району).
У XVIII столітті замки майже не відбудовувались. Укріплення
перероблялись на фабрики сукна і селітри, або на житлові приміщення для
резиденцій власників.
Серед замків, що збереглися до ХХ ст. на території Тернопільщини
найвизначнішими є – Теребовлянський, Збаразький, Кременецький,
Бучацький.
Багато замків було побудовано на місці старих дерев'яних укріплень (замок у смт. Микулинці, м. Кременці та ін. ).
З фортецями і замками Тернопільщини пов'язано чимало подій
української історії: напад татарських завойовників, які спустошували
край, бої проти шляхетської Польщі під час визвольної війни 1648-1654
рр., навіть, частково, - козацьке повстання 1702 – 1703 рр. під
проводом Семена Палія.
Хоч більшість замків збереглися в пошкодженому стані, але їх велич і
краса, що поєднується з природними краєвидами, привертає до себе увагу.
І це не випадково, адже народні майстри минулого будували їх з
відчуттям рельєфу, пейзажу навколишньої місцевості.
Історична доля наших предків на Західному Поділлі складалася так, що
вони змушені були селитися в річкових долинах не лише тому, що там був
сприятливий мікроклімат, але й що був захист від ворожого ока.
Народний будівничий геній виявився в умілому використанні рельєфу
при розміщенні таких видатних споруд, як культові храми, фортеці, замки
та ін. Культові та оборонні споруди в більшості будувались на
підвищенні. Силует храму чітко вимальовувався на фоні неба, споруда
вражала своєю відповідністю навколишньому пейзажу, була домінантою
забудови поселення. Цей народний прийом знайшов подальший розвиток у
професійній архітектурі. На Поділлі є багато класичних прикладів
зв'язку архітектурних споруд із навколишніми ландшафтами.
На Тернопільщині є багато архітектурних споруд, які мають величний
вигляд на фоні природного ландшафту. До таких належить Бучацький,
Кременецький, Теребовлянський замки та ін. Яскравим прикладом поєднання
архітектури і природного ландшафту є замки в смт. Скала-Подільська, мм.
Чорткові, Збаражі та ін.
Український селянин, як дбайливий господар, не лише ощадливо і
доцільно використовував природу, а й умів творити мікроетнопростір за
законами краси цієї природи.
Більшість оборонних споруд Тернопільщини, які будувалися в XVI –
XVIII ст., зводились на місці древніх городищ або дерев'яних укріплень
(замків) минулих епох (замки в смт. Микулинці, м. Кременці). Як
правило, згодом навколо них виникали нові поселення. І це було не
випадково, адже при цьому враховувались не лише природні особливості
території, але й соціально-економічні чинники, які були в залежності
від політичних та історичних подій (війни, пограбування, зміни кордонів
між державами). Таким чином з часом на місці окремих оборонних споруд
виникали великі поселення - міста, що сприяло освоєнню навколишніх
ландшафтів та зростанню антропогенного впливу на них (Теребовля,
Збараж, Бережани, Тернопіль).
Більшість замків споруджувались на високих пагорбах, скелях, у
місцях, важкодоступних для ворогів (замки в мм. Кременець, Теребовля,
Бучач). Руїни цих замків і зараз нагадують про мужніх захисників своєї
землі і є мальовничою окрасою навколишніх ландшафтів. Але було також
чимало оборонних споруд, які зводились у місцях рівнинних, заболочених
або оточених водою (Бережанський замок, Гримайлівський та інші).
О. Партицький описує замки на Тернопільщині, які він бачив під час
своєї мандрівки у нарисі "Руїни стародавніх замків на Поділлі". "Руїни
таких замків, більше понищені, знаходяться в Теребовлі, Будзанові,
Золочеві, Підгірцях, Залізцях, Язловці, Чорткові". "Замки ті, хоч були
доброю захороною перед дичею татарською, також регулярним військам
турецьким, не могли довго опиратися. В 1672 р. Кабудан-баша, в
страшному поході своєму від Кам'янця під Львів і Бучач, здобув силою
замок в Будзинові і вирізав військо і весь народ, котрий там
охоронявся. В замку Бучацькім Тереза Потоцька трималася тоді против
усієї сили турків, доки договір (трактат) Бучацький не поклав кінця
війні. Славна також була охорона замку Теребовлянського через Софію
Хржановську".
Руїни стародавніх замків, костели і кляштори, церкви, ратуші,
палаци, музеї тощо - все це було об'єктами туризму і рекреації ще за
часів Польщі.
Однією з найдавніших споруд, з якою пов'язана перша письмова згадка
про Тернопіль, є замок. У 1540 р. почалося будівництво замку, яке
тривало вісім років. Замок за свою історію зазнав багатьох руйнувань.
Знищений у 1672 р. турецькими завойовниками, замок тривалий час
залишався у руїнах і лише на початку XIX ст. був перебудований на
палац. У роки воєн споруда була значною мірою зруйнована і реставрована
лише у 1951 р.
Одним з найвідоміших в області є Бучацький замок, відомий з XIV
століття. Розташований на вершині високого скелястого плоскогір'я, яке
різко спадає до ріки. Незважаючи на пошкодження, замок виглядає
цілісною та лаконічною спорудою.
Вперше про замок згадується у 1379 р. Найстаріша, північна частина
фортеці, лежить на трикутному мисі над Стрипою, збудована з червоного
та світлого пісковику з вапном. Польські дослідники вважають, що цей
фрагмент замку зберігся ще з останньої чверті XIV ст., на що вказують
товсті і колись досить високі оборонні мури. Замок багато разів
руйнувався, але завжди потім відбудовувався. Особливо бурхливо проходив
процес руйнації та відбудови в XVI та XVII ст.
У XVII ст. замок пережив багато штурмів козаків, татар та турків,
завжди даючи надійний захист місцевим жителям. У 1672, році, Бучач
взяли в облогу татари та турки під проводом Магомета IV. А так як
власника міста в той час не було, обороною замку керувала його дружина
- Тереза Потоцька. Дізнавшись, що твердинею управляє жінка, татари, за
легендою, зняли облогу.
У 1676 р. фортецю зруйнували турки, але Ян Потоцький швидко підняв
замок з руїн, про що свідчить опис 1684 р. Писемні джерела середини
XVIII ст. згадують укріплення в Бучачі як вже покинуті та занедбані.
1772 р. місто потрапило під володіння Австрії, і, як і більшість
українських замків, фортеця в Бучачі за Австро-Угорщини занепала. В XIX
ст. розібрано оборонні мури, а каміння продали як будівельний матеріал.
Фрагменти замку, що існують в наш час, потребують більш поважного до
себе ставлення та, можливо, реставрації або консервації.
До найдавніших оборонних споруд краю належить Бережанський
замок-фортеця. Замковий комплекс побудований у 1534-1554 рр. Кам'яний
замок, споруджений в Бережанах, був розташований на острові р. Золота
Липа, оточений міцними стінами, які мали до шести метрів завтовшки, та
п'ять веж-бастіонів великого розміру. Він був міцною твердинею свого
часу. В східній частині був побудований палац. Незважаючи на те, що
замок створювався протягом декількох будівельних періодів з участю
італійських майстрів, у його плануванні, архітектурних формах і деталях
проглядається зв'язок з вітчизняною архітектурою. Бережанський замок –
одна з найвидатніших пам'яток оборонної архітектури України епохи
ренесансу, яка частково збереглася до наших часів.
У південній частині області знаходиться один з найдревніших замків -
Скала-Подільський. Він перебудований на початку XVI століття з
оборонного комплексу XIV ст. Замок розташований на високому правому
березі р. Збруч, на окраїні міста. Впродовж XVI-XVII століть замок був
зруйнований. У XVIII ст. був реконструйований у палац, а в XIX ст. -
пошкоджений. Пам'ятка посідає важливе місце серед фортифікаційних
споруд перехідного періоду від замків до замків-палаців.
Мальовничі краєвиди Кременецьких гір доповнені руїнами веж та
фортечних мурів древнього замку - пам'ятки давньоруського військового
зодчества. Руїни замку займають верхню частину гори. В XIII-XIV ст. він
був перебудований у кам'яних конструкціях. До нашого часу збереглася
квадратна в плані двоярусна надбрамна вежа з арковим ґотичним проїздом,
вежа з боку міста і великі ділянки оборонних стін.
Недалеко від м. Тернополя знаходяться замки у смт. Залізці (XVI cт.)
і м. Збараж (XV-XVII ст.). Замки XVI-XVII ст., що знаходяться на
південь від м. Тернополя доповнюють комплекс пам'яток історії та
архітектури краю.
Замок в Залізцях відомий з початку 16 ст. В деяких джерелах
наводиться більш точна дата – 1516 р. Замок тут був закладений Мартином
Кам'янецьким. Більше століття замок стояв на сторожі краю від турків та
татар, але сам був знищений, у козацьких битвах. За господарювання тут
Вишневецьких та Потоцьких фортеця перетворюється на вишукану
резиденцію. Саме звідси у 1603 році, Дмитро Самозванець (Лжедмитрій)
лаштувався у похід на Москву, користуючись підтримкою господаря замку
князя Вишневецького.
В плані фортеця чотиристороння, були тут свого часу кутові
чотириярусні вежі та брама з підйомним мостом, перекинутим через рів з
водою. Залишки рову теж ще можна де-не-де побачити. Житлові корпуси в
замку розташовувались по периметру оборонних стін – північної і
південної. У північно-західній частині комплексу з арковою в‘їздною
брамою (збереглася найкраще) розташовані двоярусні будинки-каземати. З
корпусом з’єднувалась вежа (в плані – неправильний п‘ятикутник). У
північній частині був двоповерховий палац. Замок був дуже компактним –
сторона прямокутника складала близько 60 м. Перебудовували фортецю
кілька разів – в XVII-XVIII ст. Після того, як Потоцькі залишили
Залізці, нові власники замку перетворюють фортецю на фабрику сукна,
потім влаштовують в старовинних стінах бровар. Під час першої світової
споруда була сильно пошкоджена російською артилерією, інше розібрали
місцеві мешканці (п'ятикутна башта з стрільницями та гербами). Зараз
замок – це лише фрагменти стін та башт, густо порослі чагарниками.
Замок у смт. Микулинці відомий з середини XVI ст. Збудований він на
місці старого дерев'яного замку, в часи підйому оборонного будівництва
в Україні, зокрема в Галичині і на Поділлі.
У 1550 р. власниця Микулинців Йорданова звеліла звести тут мурований
замок для захисту від нападів татар, що грабували ці землі мало не
щороку. Замок давав почуття відносної безпеки, населення села швидко
зростало, розвивались ремесла. В 1595 Микулинці отримали статус міста з
правом проводити 3 ярмарки в рік. З XVI-XVII ст. місто перейшло у
власність Конєцпольських та Зборовських. Замок витримав не одну облогу,
на його стінах до цієї пори видно сліди розпеченої смоли, яка лилася на
голови нападників. 1672 року турки взяли замок лише після 15-денної
облоги. Османи не дарували микулинчанам такої впертості та відваги -
всіх чоловіків міста було вбито, жінок же та дітей забрано в ясир. У
першій половині XVIII ст. Микулинці переходять у власність Сенявським,
потім - Любомирським. З другої половини XVIII ст. місто - власність
найбагатшого магнатського роду Потоцьких. Уже в XVIII ст. замок починає
занепадати, втрачає своє оборонне значення, і 1815 року австрійський
барон Конопка, купив фортецю і організував в ній суконну фабрику. Зараз
замок у занедбаному стані.
У місті Теребовлі на горі збереглися вали давньоруського міста, на
місці якого пізніше збудовано замок (XIV cт.). Від нього залишилися
руїни, коли в 1687 р. замок був захоплений і спалений татарами. Після
цього замок більше ніколи не піднявся. Його руїни дотепер вражають
своїми потужними мурами.
У м. Чорткові на високій горі є руїни замку 1610 р., з якого
збереглися дві вежі і оборонні мури. Після реконструкції у XVIII ст.
замок втратив своє оборонне значення, вежі перетворені в ризаліти
палацу.
Багато замків та фортець, що є пам'ятками архітектури, розташовані в
сільських населених пунктах південної частини Тернопільщини - с.
Буданів, (замок XVI ст.), с. Долина (замок XVII ст.), с. Окопи
Борщівського району (рештки фортеці XVII ст.), с. Кривче Борщівського
району (рештки замку XVII ст.) та ін. Ці пам'ятки не завжди доступні
екскурсантам, туристам, тому, що віддалені від головних транспортних
шляхів і туристичних маршрутів. Лише пішохідні туристи-краєзнавці мають
можливість час від часу відвідувати цих величних свідків подій
історичного минулого рідного краю. Оскільки майже всі оборонні
укріплення дуже зруйновані, є нагальна потреба термінових
реставраційних робіт.
|