| Наша країна має надзвичайно багато мальовничих місць, які милують око туристів, надихають на створення оригінальних творів письменників, поетів, художників. Але є ще й такі місця, де мальовничі краєвиди природи гармонійно переплітаються з витворами рук людських – з незрівнянними пам'ятками архітектури і будівництва, які несуть крізь віки до нас відгомін далеких днів нашої славної історії. Серед таких незрівнянних місцин виділяється селище Вишнівець, відоме для нас як родинний маєток українських князів Вишневецьких, які дали нашій історії двох легендарних осіб – Дмитра Вишневецького (Байду) і Ярему Вишневецького. Перша письмова згадка про Вишнівець зустрічається в історичних джерелах з 1395 року. Тоді великий князь литовський Вітовт подарував Дмитру Корибуту Сіверському кілька поселень на Волині, в тому числі і Вишнівець. Саме тут, на правому березі річки Горині і був збудований замок, про який сьогодні нагадують лише руїни. Згадки про Вишівець зустрічаються і в документах за 1434 і 1463 роки, які засвідчували перехід населеного пункту від одного власника до іншого. Проте археологічні розкопки засвідчили про те, що селище утворилося значно раніше. Ще в VІ тис. до н.е. мешканці цього краю займалися хліборобством, полюванням, рибальством, скотарством, торгівлею. Пізніше, в середині ХVІ ст., Вишнівець став родовим маєтком князів Вишневецьких. Найвідомішою особою з цього роду був Дмитро (Байда) – легендарний засновник Запорізької Січі, перший гетьман України, який очолив боротьбу українського народу проти загарбників. В одному із походів він потрапив у полон. Незважаючи на вмовляння і погрози турецького султана, князь не прийняв іслам. Д.Яворницький пише, що , палаючи люттю до полонених за зруйнування Криму й південних міст, турки вирішили піддати їх найлютішій страті: кинути живими з високої вежі на залізні гаки, вмуровані в стіну біля морської затоки по шляху з Константинополя в Галац. Вишневецький при падінні зачепився ребром за гак і висів так ще якийсь час, поки турки з нього, ще живого , вийняли серце та, за словами польського письменника Ненецького, порізали на шматки, поділилися між собою і з'їли, сподіваючись стати такими ж мужніми, яким усе життя був безстрашний Дмитро. Народ зберіг пам'ять про цього героя у численних піснях і думах, а на його батьківщині - у с. Вишнівець сьогодні зведений пам'ятник Дмитру Байді Вишневецькому. Проте подальші нащадки Дмитра Вишневецького не завжди переймалися долею нашого народу, здебільшого всі вони окатоличилися і дбали лише за своє збагачення. Ярема Вишневецький – внук Байди – увійшов в історію як жорстокий гнобитель нашого народу. Рано втративши своїх батьків, Ярема виховувався своїм дядьком – Костянтином Вишневецьким, який доклав чималих зусиль, щоб виховати його ревним католиком і жорстокою людиною. За наказом Яреми було знищено цілі українські села. Його люті дивувалась навіть сама польська шляхта. Князь полюбляв грати в шахи, використовуючи замість фігур кріпаків. Для цього поблизу палацу він наказав спорудити камінну шахівницю. Вся нелюдськість гри полягала в тому, що виграну фігуру-кріпака забирав до себе пан, який її виграв. Таким чином руйнувалися сім'ї і долі українських селян. Раїна Могиляка – мати Яреми – була православного віросповідання. За своє життя вона збудувала 20 монастирів. Вона завжди намагалася застерегти сина від зречення своєї віри і можливих негативних наслідків цього. Останнім з роду Вишневецьких був Міхал Серваці Корибут, який пожертвував своєю блискучою кар'єрою при дворі польського короля і оселився в родинному маєтку. Своє життя він присвятив відбудові помістя, оскільки воно зазнало значних руйнувань під час Визвольної війни 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького, а також численних нападів татар. На місці колишнього замку, який був зведений для оборонних цілей, тепер будувався розкішний палац у стилі класицизму. Палац був збудований на зразок резиденцій французьких королів. Тоді ж навколо палацу був насаджений парк в італійському стилі. Після смерті Міхала Корибута у 1744 році Вишнівець перейшов у володіння князів Мнішеків, які перебували в родинних стосунках з Вишневецькими. Саме князі Вишневецькі і Мнішеки були організаторами походу самозванця, який видавав себе за сина російського царя Івана ІV і увійшов в історію як Лжедмитрій І. Слід зазначити, що Лжедмитрій тривалий час проживав в Вишнівці і тут одружився із Марією Мнішек. А після одруження планувався переворот у Москві і встановлення Лжедмитрія на престол. Але, як відомо, похід на Москву зазнав краху. За період володіння Мнішеків палацом, він набув більш розкішного вигляду. Зали палацу були обставлені дорогими меблями, бенкетна зала була оздоблена 14 тисячами кахлів ручного розпису. Повсюди тут зустрічались скульптури надзвичайної краси, а перший поверх палацу займала величезна картинна галерея. Тут були представлені твори багатьох відомих європейських художників, зокрема Рембрандта, Гольбейна, Каналетто та ін. Серед цих полотен було тільки 600 портретів польських королів, 200 портретів магнатів. У палаці було 40 батальних, жанрових і пейзажних картин. Всі вони розміщувались вздовж стін у декілька рядів, прилягаючи одна до одної. На другому поверсі палацу була театральна зала. Тепер тут розміщений актовий зал місцевого училища. До сьогодні з цього залу не збереглось жодної оздоби. В палаці була величезна бібліотека, зібрана Вишневецькими. Згодом вона була поповнена князем Михайлом Мнішеком. У її складі налічувалось понад 15 тисяч томів, в тому числі дуже рідкісних книг. Відомо, що в цій колекції були навіть перші друковані книги. Дуже цінними були оригінали листів магнатів, королів, царів, які мали б сьогодні надзвичайно велике значення для історії. Але, на жаль, сумна доля спіткала бібліотеку. У 1876 році її купив граф Толль і вивіз до Києва. Пізніше ця бібліотека була понищена через несприятливі умови для її зберігання (відомо, що вона була розміщена в підвальному приміщенні) і до сьогодні збереглись лише деякі з тих стародавніх книг і документів. Останній з роду Мнішеків виїхав до Парижа. З собою він забрав колекцію картин з палацу. Більшу частину з яких продав до музеїв і у приватні колекції. Випадкові володарі Вишнівця наприкінці ХІХ ст., не зрозуміли історичної цінності палацу і продовжували грабувати його як могли. Споруда палацу сильно постраждала під час двох світових воєн. Але з 1920 року він був відбудований, поновлено перекриття. Остання реставрація була проведена тут у 1960 році. З того часу в приміщенні палацу діють районні установи. Біля палацу на нижній терасі розміщена церква Вознесіння Господнього, що була родинною усипальницею князів Вишневецьких. До 1960-их рр. тут був іконостас і царські врата, що мали непересічну мистецьку вартість, а також ікони періоду Київської Русі. Але на сьогодні вони є втраченими. Поблизу палацу ще збереглися залишки парку, але з 1000 цінних порід, які були тут представлені до сьогодні збереглося лише 376. У цьому парку привертає увагу незвичної форми лавка. Саме на ній свого часу любили відпочивати і милуватися красою довколишніх краєвидів Тарас Шевченко, Михайло Костомаров, Павло Тичина, Максим Рильський, Олесь Гончар, Оноре де Бальзак. Тарас Шевченко, перебуваючи в палаці Вишневецьких , цікавився унікальною бібліотекою і картинною галереєю. Краса довколишньої природи надихнула його на створення декількох малюнків, які, на жаль, не збереглися до наших днів. Саме неповторна краса та історія Вишнівця надихнули поета на створення поезій, в яких він згадує цей край. Тут Шевченко спілкувався з місцевими жителями про історію села, їх буденне життя. Особливо його вразили розповіді про жорстоке знущання князя Яреми над місцевими жителями. Про перебування поета у цьому краї нагадує пам'ятник Кобзаря, споруджений у центральній частині села. Сьогодні про величні події історії тут нагадує лише будівля палацу. До наших днів, на жаль, не збереглося нічого з оздоблення палацу. Про величний рід Вишневецьких, який проживав тут тривалий час свідчить хіба що герб Вишневецьких - Мнішеків на в'їздній брамі до палацу. |