|
Серед
гарної подільської природи, у мальовничій місцевості розкинулось село
Зарваниця. Широкими долинами несе свої тихі води ріка Стрипа, що впадає
в Дністер. З трьох боків село обступили невисокі гори, вкриті густим
лісом. Багато різноманітних дерев, печер і каньйонів утворили
своєрідний пейзаж. Зарваниця знаходиться на віддалі 18 км від
Підгайців, 40 - від Тсребовлі, 22 км - від Бучача. На північний схід
від Зарваниці розташоване село Вишнівчик, а на північний захід - село
Котузів, на південний захід - Гниловоди, на південь - Сапова з
присілком Полісюки. Археологічні знахідки стверджують, що на
місцевості, де зараз розташована Зарваниця, було людське поселення в
часи трипільської культури (за 3000 років до н.е.). Під час розкопок
археологом Р.Охоцьким було знайдено домовину з кістяком і кам'яною
сокирою, а також домовини мідного періоду і скіфського часу (VII і VI
ст. до н.е.).
В історичних записах Зарваниця згадується в 1458 році. За народними
переказами, з появою чудотворної ікони Божої Матері село отримало свою
сучасну назву з 1240 року. Це були роки татаро-монгольського іга на
Україні. Того ж року татаро-монголи зруйнували Київ, впала Десятинна
Церква і багато монастирів. Рятуючи своє життя, монахи розбіглись, а
вцілілі з них пробрались в Галичину під захист місцевих князів, з якими
рахувався хан Батий.
Один з київських монахів, уродженець Галичини, прошкуючи до
Теребовлі, знесилений від голоду і ран, заночував у лісі. Монах щиро
молився за свій знедолений край, благаючи заступництва Матері Божої. У
безконечних молитвах заснув. У сні з'явилась Пречиста Діва Марія,
поблагословила його і торкнулася до нього своїм омофором. Монах
прокинувся, побачив невидане диво. Ранковий туман, що стелився
сріблястою долиною, переливався різнокольоровими барвами ранішнього
сонця. А посеред долини надприродний блиск. Перемагаючи біль від ран,
він підійшов до кринички, де побачив ікону Матері Божої, віддзеркалення
якої світилось в повітрі над долиною. Монах впав на коліна і щиро
молився, омиваючи свої рани. Невдовзі повернулись до нього сили, і на
честь цього чуда монах збудував в одній печері келію і примостив туди
ікону.
А місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Люди почули про
чудесне зцілення монаха і почали приходити звідусіль з надією на
видужання. В щирих молитвах просили заступництва у Матері Божої. Слава
про Зарваницю рознеслась по всій Галичині і Поділлі. Навіть є історичні
згадки, що князь Теребовлянський Василько, побувавши у Зарваниці, став
здоровим після тяжкої недуги. На знак подяки він побудував церкву на
місці, яке зараз називають „Білий камінь”. За довгі роки тисячі людей
побували в цьому святому місці і бачили багато чудес.
З часом село розбудувалось. Часті набіги татар руйнували його, та
воно знову відбудовувалось, поверталися люди на свої землі. Першими
власниками Зарвйниці були Ходоровський, Уминський, Станіслав Весгемп. В
актах за, 1548 рік згадується дружина Станіслава Вестемпа - Катерина як
вдова. В 1590 році брати Яків та Матвій Вестемпи поділились селом.
Наступним власником був Еронім Вестемп, що в 1598 році став галицьким
мечником.
1606 рік був роком з'єднання Зарваниці. Христофор Куровський
подарував свою частину Зарваниці Еронімові Вестемпу, а після його
смерті власником села став зять Вестемпа Стефан Овадовський.
В часи турецьких нападів на Україну (3 683-1704 рр.) Зарваниця була
знищена, церква і монастир спалені. Багатьох селян і монахів вороги
повбивали, забрали в полон. Але люди знову повернулись до свого села,
відбудували його. Також відбудували церкву і монастир, який називався
„кляштором”. Кляштор-монастир проіснував аж до першої світової війни.
На місці знищеного кляштора побудовано резиденцію для пароха, а
неподалік, на городі, зведено будинок для сестер-васгіліянок, в якому
було відкрито захоронку для дітей. Створювались братства „Марійська
дружина”, „Старше братство”, хор, духова музика. В 1740 році з'явилася
чудотворна ікона Розп'ятого Спасителя. Її побачив першим житель села
Стефан Рисан. Одного літнього вечора, виїхавши в поле, він помітив
промінь з неба, що освітлював образ Розп'ятого Спасителя. Воли, якими
їхав селянин, під дією цього світла поклякали на коліна. Образ
Розп'ятого Ісуса забрали і помістили в дерев'яній церкві. Під час
пожежі 1754 року церква згопіла, а образ залишився неушкодженим. Як
дорогу чудотворну реліквію, його урочисто перенесли до новозбудованої
церкви, яку спорудили в 1754 році при допомозі графа Мйончинського,
тодішнього власника села.
Церкву будували кам'яну із знищеного турками замку у Полісюках, що
за 2 кілометри від Зарваниці. Це був четвертий храм з часу заснування
Зарваниці - Церква Пресвятої Тройці. На місці, де стояла дерев'яна
церква, що згоріла, о.В.Білинський поставив кам'яний хрест. Цей хрест
стоїть донині посеред села.
Згодом власником села стає родина Охоцьких. Виходець з неї Роман
Охоцький проводив археологічні розкопки на території села. Деякий час
Зарваницею, як містечком, користувались євреї. Після скасування 1848
року панщини у Галичині селяни отримали землю і почали заводити свої
господарства. Деякі з них розживалися і багатіли. Та не всім однаково
шастило. Бідні люди покидали свої землі і їхали в чужі краї на
заробітки. Євреї скуповували селянське майно. Так Зарваниця перейшла в
їхні руки.
Митрополит граф Андрей Шептицький багато своїх сил і коштів
спрямував на те, щоб викупити у євреїв цю святу землю. Зарваниця
переходить у володіння Андрея Шептицького. В ці роки австрійський уряд
сприяв відбудові Греко-Кашлииької Церкви. Він не заперечував
українізації церкви і народних шкіл.
За пароха о. Порфирія Мандичевського в 1867 році відбулася коронація
чудотворної Ікони Божої Матері і її перенесення з каплиці до мурованої
церквм. Було привезено з Італії волами дерев'яну проповідальницю, яка й
досі збереглася. Папа Пій ІХ надав зарваницькій Іконі відпустового
значення. З того часу починаються відпустові дні.
Парох Зарваниці о. Боршкевич на кошти добровільних пожертвувань
зарваничан в 1894 році побудував під лісом біля кринички муровану
каплицю і величаво її відкрив.
Велику славу Зарваниця здобула за пароха о.Петра Білинського -
історика і богослова. Своєю просвітницькою діяльністю він підніс
Зарваницю понад усі відпустові місця. Зарваниця ставала все більш
знаною у світі. Кожної неділі й свята у літні місяці тисячі людей йшли
сюди. Це були цілі процесії з різних місць Західної України. Найбільше
було паломників у травневі дні, Зелені Свята, на свята Івана
Хрестителя, Петра і Павла, Спаса, Успіння Пресвятої Богородиці,
Покрови. Починались урочистості з відправи Служби Божої у церкві або
каплиці біля церкви, а потім процесією йшли до каплички і кринички. Там
відправляли молебні і освячували воду, багато привозили хворих людей.
Вони на колінах благали Бога і Пречисту Діву Марію, щоб подали їм
зцілення від різних недуг. В історії Зарваниці є тисячі свідчень про
чудесні зцілення хворих та інші чуда. Коли в 1772-1773 році морова
зараза загрожувала населенню м.Бережан, то люди звернулись до
заступництва Пречистої Діви Марії і до Розп'ятого Спасителя в
чудотворній Іконі, до освяченої води із кринички. Епідемія відійшла, і
сотні хворих одужали.
Дуже гарно проходили вечірні відправи, які закінчувались походом
прочан до каплиці і джерела. Це було якесь казкове видовище, де сотні
людей з запаленими свічками і зі словами молитви й піснями йшли через
усе село. Потім живий потік людей обступав криничку і каплицю, що
притулилась до підніжжя невисоких лісистих гір. Звуки молитов і пісень
у ці тихі вечори відгукувались якимось таємничим відлунням у горазі
підносились аж до небес. Мерехтіння вогників воскових свічок
відбивалось у Стрипі.
У відпустові дні стояли десятки сповідальниць, де кожний прочанин
міг через посередництво священика просити Господа про прощення гріхів і
спокутування їх. Народні умільці продавали релігійну атрибутику,
загальногосподарські вироби. Біля церковної огорожі сиділо багато
лірників і кобзарів, що оспівували Бога і благали його, щоб послав
кращу долю для українського народу. Народні поети читали вірші. Майстри
народної кухні частували людей смачними стравами. Приходили сотні
дідів-жебраків, що сідали вздовж доріг і просили милостиню, яку щедро
отримували. Діди розповідали про героїчну історію українського народу.
Подекуди стояли намости самодіяльних театрів. Це була народна ідилія,
яка сприяла збереженню національної свідомості і духовності народу.
Населення Зарваниці радо приймало прочан на ночівлю і щедро
пригощало. За це була велика вдячність всім зарваницьким людям і
жителям навколишніх сіл. Не було в цей час ворожнечі між віруючими
різних релігійних громад і церков. Багато римо-католнків, євреїв,
греків брало участь у відпустах. Народ був згуртований і давав відсіч
усім політиканам, які хотіли роз'єднати народ і Україну.
Завдяки щедрій допомозі митрополита Андрея Шептицького в 1922 році
побудовано монастир святого Івана Хрестителя чину Студитів. Цей
монастир знаходився на узгір'ї на південному заході від села. Ігуменом
був Климснтій Шептицький, а настоятелем - Никон. Біля монастиря стояла
дерев'яна церква, яку в часи відпустів відвідували прочани. Багато
зарваничан і віруючих з навколишніх сіл Сапови і Полісюків ходили до
церкви цілий рік. Всі монахи були національно свідомі, високоосвічені.
В монастирській бібліотеці зберігалось багато книжок релігійного і
світського змісту, котрими могли користуватись усі. Все це сприяло
піднесенню культурного і духовного життя селян.
Монахи вели взірцеве господарство. Працювали самі і наймали на
роботу місцевих жителів за відповідну платню. Бідним людям і калікам
жертвували хліб із своєї пекарні. На річці Стрипі працював
монастирський млин. Після реконструкції, крім помолу зерна, він давав
електричний струм для монастиря і села.
При монастирській церкві заснували хор із сільських хлопців і
дівчат, керував ним Максим Кушлик; організували курси для
дітей-школярів. Вони вивчали історію і географію України, духовні
науки. Хлопців вчили також садівництву, городництву, народному промислу
- плетенню з лози. Створили ці курси ієромонах о.Андрій і ієродиякон
о.Теофан. Неодноразово в Зарваницю приїжджав Йосип Сліпий — майбутній
кардинал Греко-Католицької церкви.
Багато свят місцеві жителі пов'язували з народними традиціями, обрядами
і повір'ями. Після жнив відбувалися фестивалі (фестини), де проводились
різні ігри і забави. Виступали хори і окремі співаки, майстри гумору.
Селяни виставляли свої вироби і різну городину, яку виростили за літо.
Інженер Л.Кобринський спільно з о.Княгиницьким переобладнали стару
корчму під сільський кінотеатр. Жителі села і прочани мали змогу
дивитись кінофільми.
Багато праці у розбудову Зарваниці вклав о.Головінський. При
підтримці владики Никити Будки він побудував парафіяльний дім,
дзвіницю, відновив церкву, впорядкував церковну площу, поставив хрест
до ювілею хрещення України та інше. За різними доносами на
о.Головінського польська влада під час „пацифікації” жорстоко побила
його і дружину Марію, спалила читальню „Просвіти”.
Зарваниця дала багато воїнів Української Галицької Армії і легіону
Українських Січових Стрільців, воїнів Української Повстанської Армії.
Тут жило і живе чимало людей, що залишили записи про село...
Та на цьому його історія не закінчується, а продовжується
неодноразовими явліннями Пресвятої Богородиці, яка щоразу являлася
людям стажаючим і просячим у молитвах допомоги, і направляла їх до
чудотворного джерела..., і люди спершу з надією, а пізніше з вдячністю,
щороку йдуть до прощі, долаючи сотні і тисячі кілометрів, а дехто іде
із-зі океану аби поклонитися Матінці Божій за її милосердя....
|