Печера Кришталева розміщена на лівому боці ріки Циганки в селі Кривче Борщівського району на висоті 90 метрів над рівнем моря. Загальна довжина печери 24 км, середня ширина ходів 2 м, середня висота – 2,7 м.

Вхід у печеру Голубі Озера знаходиться на дні карстової лійки в 1 км на південний захід від села Стрілківці Борщівського району.

На території Тернопільської області знаходиться 11 розвіданих великих сульфатних печер. З них 9 розташовані у вузькій ділянці, паралельній до долини Дністра. Дві печери (Млинки та Угринь) „випадають” з цієї смуги і розташовані північніше на широті м. Чорткова. На даний час всі ці печери знаходяться в умовах повної або майже повної задернованої гіпсової товщі.

Протяжність зв’язаних систем каналів в гіпсах області досягає десятків та перших сотень км, а площа печерних полів – десятків та сотень (640) тис. м2. щільність сіток каналів кожної печери характеризується відношенням довжини до одиниці площі печерного поля (км/км2). Для різних печер області цей показник коливається від 118 (Славка) до 298 (Оптимістична).

Якщо розглядати топографічні карти печер області, то видно, що печерні сітки утворюють витягнуту смугу, а в конфігурації печерних полів досить чітко проявляються напрями, характерні для регіональної тектоніки: пн. зх., пн. сх., меридіональні.

Найбільш характерною особливістю сульфатних печер області є переважаюче їх закладання по вертикальній тектонічній тріщинуватості напрямів, що перетинаються. Так, печера Млинки й Уринь закладені в тріщинах, що відповідають напрямкам 10о-20о-190о-200о та 110о-120о-290о-300о.

Печери Голубі Озера, Оптимістична, Вертеба, Кришталева, Ювілейна, Вітрова та інші закладені в тріщинах, що відповідають напрямкам 60о-70о-240о-250о, 150о-160о-330о-340о, 80о-90о-260о-270о, 0о-10о-180о-190о. Але домінуючим напрямком в усіх сульфатних печерах є 0о-10о-180о-190о.

Також для печер області характерним є різка перевага ходів та галерей різної ширини над залами. Невеликі валоподібні розширення площею до 25-35 м утворюються на перетині різних тектонічних тріщин (Академічний зал в Кришталевій) або на основі вертикальних труб-каменів (зал Капітана Немо у Голубих Озерах).

Значно більші зали (500-600 м), витягнуті вздовж простягання осадових шарів, утворюються в дрібнозернистих та середньо кристалічних гіпсах або на контакті їх із крупнокристалічними гіпсами (Велика галерея в Голубих Озерах, зали Піонер в Млинках). Ці зали утворились внаслідок корозійно-ерозійної діяльності води. Зали площею понад 1000 м2 формуються в крупно- та гігантських кристалічних гіпсах в зоні інтенсивної тріщинуватості (зал Брил в Кришталевій, Циклопа в Голубих Озерах).

Деталі морфології окремих ділянок сульфатних печер зумовлені структурними та текстурними особливостями сульфатної карстової товщі, характером тріщинуватості, довготривалістю та інтенсивністю корозійного та ерозійного впливу. Тільки в окремих випадках вертикальні тріщини та куполи піддавались другорядному моделюванню інфільтраційними водами. В печерах Оптимістична, Голубі Озера, Вітрова, Глінка-1 та 2 спостерігається вторинне моделювання древніх ділянок печер сучасними поверхневими водами, що проникають в сульфатні порожнини через поглинаючі карстові лійки.

Маршрутні мікрокліматичні спостереження в сульфатних печерах області свідчать, що печери Поділля відносяться до динамічного типу та для них характерна сезонна циркуляція повітря. В холодну пору року головний потік повітря направлений від вхідних частин, розташованих на схилах долин, до багаточисельних тріщин, ходів, які розміщуються в тильній частині вододілу. В теплу пору року спостерігається зворотний рух повітря. Таким чином, головними факторами, які впливають на мікроклімат печер, є температурна різниця між поверхневим повітрям та підземним, зміна атмосферного тиску та морфологічні особливості сульфатних печер та входів в них.

За мікрокліматичними особливостями сульфатні печери області можна поділити на два типи: теплі та холодні. До теплих відносяться печери з входом на схилах долин, до холодних – в карстових лійках. Лабіринтовий характер сульфатних печер, які складаються з 10-100 паралельних галерей, з’єднаних між собою вузькими ходами та тріщинами, ускладнює шлях повітряної циркуляції і виникає низька швидкість руху повітря.

Мікрокліматичні поперечники, закладені в різних галереях сульфатних печер, дають уявлення про стратифікацію температури повітря. У верхній частині галереї розміщується тепліше повітря, а в придонній – холодне. Середня температура повітря в теплих печерах становить 10-11 оС, а в холодних – 7,9-10 оС.

На території Тернопільської області розташовані не тільки одні з найвідоміших печер на Україні, але й прекрасні експонати карстових утворень. Печера Кришталева. Вхід до лабіринту Кришталевої печери міститься в скляному гіпсовому урвищі, що високо здіймається над глибокою долиною річки Циганки на околиці села Кривче Борщівського району.

Починається маршрут з вузького коридору. Темно-коричневі гіпси гладенько відшліфовані древніми водами. В променях світла на стінах іскряться-переливаються мінливими барвами кристали. Створюється враження, що все навколо покрите блискучим панциром інію, чудернадськими пальмовими гілками, листям папороті чи тонкою мозаїкою з дрібненької біло-коричневої смальти. Хід зручний, м’яко освітлений електричними ліхтарями. Ліворуч-праворуч від вхідного коридору де-не-де чорніють напівзасипані отвори бічних відгалужень.

У дивному склепінні переходів виринають нові зали: Вапняковий, Комин, Брил, Печера, Скал, Затишний, Вузловий, Заволів, Сталактитовий. Вони з’єднані єдиною ниткою екскурсійного маршруту. Кожен по-своєму вражає різноманітністю форм, розмірами, химерною красою.

Кришталева печера стала не лише відомим туристичним об’єктом. Останнім часом нею зацікавились науковці-медики. Наявні цілющі фактори: постійна температура, вологість і чистота повітря, абсолютна тиша – наштовхують на думку про використання печери в лікувальних цілях. Цілком можливо, що в недалекому майбутньому тут буде створена підземна лікарня.

Розташована на вододілі річок Нічлави і Серету, печера Озерна знаходиться на віддалі близько одного кілометра від південно-західної околиці села Стрілківці Борщівського району.

Вхід до підземеля – величезна воронка посеред поля глибиною понад тринадцять метрів. На її дні під скельним виступом утворився поміж обвальними брилами вузький прохід.

Праворуч від Вхідного залу розкинулася густа сітка північно-західної частини лабіринту. Спочатку його ходи неширокі – метр-півтора. Мокре суглинкове дно, де-не-де невеликі калюжі. Зрідка кам’яну товщу розтинають порожнини, які в народі називають коминами, а в науковій літературі – органними трубами. Вузькі, неправильної конфігурації, з гладенькими стінами, вони зміїними норами врізаються у стелю підземелля, зникаючи в глибинах гіпсів. Під такими трубами на дні печери утворюються мергелево-грунтові висипки, частенько увінчасті грязевими сталагмітами.

З кожним наступним кроком ходи розширюються. Склепіння м’яко здіймається догори, утворюючи довгі тунелі. На деяких ділянках у мулистій підошві ходів повеневі та дощові води промили неглибокі жолоби, завершується лабіринт серією широких галерей. Їх дно вкрите своєрідним "паркетом” – потрісканим ущільненим намулом. Спелеологи назвали ці ходи проспектами – Східним, Середнім та Західним. Звідси легко потрапити в наступні зали. Опишемо деякі з них. У першому – Кристалі – стіни складені з крупнокристалічних гіпсів, в які вкраплені великі гнізда пластинчастого гіпсу. В одних пачках він цілком прозорий, в інших – виблискує медово-бурштиновим і коричневим відтінками.

За Кристалом – зал Сонця площею понад 750 м2 , суцільно встелений обвальними каменями і перекритий потужним бриловим завалом. Дивує – чому такий непривітний куточок лабіринту назвали Сонцем. Але трішечки уяви, і ви переконаєтесь, що це неспроста. На стіні справді красується "печерне сонце”. Хіба не нагадують його ці концентричні кола, складені з прошарків різнокольорового гіпсу? Від них розлітаються стріли-промені з білих та жовтих кристалів.

Найбільший в цій частині печери зал Сковороди, майже круглий, з низькою стелею і плоским дном. Від нього зовсім близько до Вокзалу – невеликого грота, що загубився у густому плетиві ходів. Затишно "умебльований” масивними плоскими брилами він запрошує подорожнього відпочити, послухати тишу і розмірені звуки крапель, що падають зі стелі.

Але повернемося до Вхідного залу, де височить камінь – Обеліск. Від нього беруть початок ходи північно-східного, центрального і дальшого лабіринтів Ближнього району.

Дальній район – довгі, що тягнуться на сотні метрів, галереї Надія, Мрія, Радість, Нептун, високі зали і страхітливі обвали, невеличкі озерця й просторі водоймища. Закінчується лабіринт ходами району Квітка та Феєричною галереєю. Потрапивши до неї, відчуваєш себе ніби в середині величезної ялинкової прикраси.