Називають її Вертебою від давньослов’янського слова "вертеп” – печера. Наукове обстеження Вертеби розпочалося в 1876 році. Перші дослідники А. Кіркор та С. Козібродський склали детальний опис правої частини лабіринту. Вони повідомляли: "Ми оглянули білі як алебастр гіпсові стіни, величезної висоти стовпи, що побудовані ніби людською рукою як підпори для склепіння. Краплини води падають з двометрової висоти. Величезна кількість вузьких і покручених коридорів, переходів, кімнат, наче таємні сховища, які, здавалось би, вже закінчуються, однак через дуже вузькі переходи в намулі поєднуються з продовженням печери”.

У 1890-1892 роках археолог Г. Оссовський, проводячи розкопки у вхідній частині печери, відкрив на глибині двох метрів рештки великого вогнища, посуд, крем’яні сокири, скребки, долота, ножі, а також кості оленів, ведмедів, диких кабанів. Встановлено, що печера служила житлом людини кам’яної доби. Люди оселялися тут і в пізніший період. Вертеба служила притулком для населення під час монголо-татарського нашестя і татаро-турецьких наїздів.

Числені печерні знахідки дають уяву про культуру та побут ранніх слов’ян, що населяли Поділля в середині першого тисячоліття. Глиняний посуд оздоблений лінійним або спіральним узором. Знайдені також цікаві прикраси: підвіска у формі голови бика, кістяне намисто.

За кількістю і багатством знахідок матеріальної культури різних епох Вертеба не має собі рівних на Поділлі. Недарма відомий польський археолог початку ХХ століття Б. Януш у книжці "Археологічні пам’ятки Східної Галичини” назвав її наддністрянською Помпеєю.

Вхід до печери розташований на високому плато за два кілометри на північний захід від села Більче-Золоте Борщівського району. В проваллі під блоками бурого гіпсу темніє отвір. П’ятиметровий прохід опускається вниз і впирається у невеличкий зал. Звідси розгалужується лабіринт.

У цій печері даремне шукали квітів-кристалів. У глухе підземелля ведуть нас одноманітні ходи. Сотні їх, то вузьких, як вулички старого міста, то широких, мов битий шлях, сплітаються в мертві вузли, звиваються клубками, розбігаються в різні боки і знову збираються разом, щоб, ніби змовившись, завести відвідувачів наманівці, занапастити в кам’яному безладді. Більшість ходів заповнені намулом і глиною. Десятки, сотні гіпсових колон, стовпів підпирають склепіння печери. І можна, втративши лік часу, без кінця блукати навколо них у пошуках виходу.

Наприкінці минулого століття в одному з віддалених районів лабіринту вчені натрапили на загадкове поховання. В кінці великого залу під плитовим завалом було виявлено двадцять п’ять кістяків, при чому лише чоловічих. Там же знайдено посуд культового призначення, крем’яні знаряддя, прикраси з кості та каменю, стилізовані дерев’яні людські фігурки. Яка ж трагедія сталася тут тисячі років тому? Припускають, що печера служила культовим святилищем, а раптовий обвал склепіння був викликаний землетрусом. Мовчазна і холодна Вертеба ховає в своїх тисячолітніх зморшках ще одну загадку.