|
Назва
походить від того, що поселення розташоване "межи Бугами”: тут
Південний Буг з‘єднується з своєю лівою затокою Бужком. Знаходиться
Меджибіж в 25 км. на схід від обласного центру, в кілометрі від траси
Хмельницький-Вінниця. Фортецю з дороги побачити важко, але можливо,
зате неможливо не побачити придорожну забігайлівку в вигляді фортеці,
яка так і називається – "Меджибіж”. Тут звертаємо на бокову дорогу,
переїжджаємо через міст – і перед нами відкривається панорама могутньої
твердині, що досить непогано збереглася до наших часів.
Неподалік від фортеці – руїни костелу 1600 р. Поруч - залишки келій
домініканського монастиря. Зруйновано споруду 1962 р. за наказом
головаря колгоспу, який страждав на жорстокий дефіцит каміння.
Це не єдина жертва совка. В місті десь в той самий час спотворено
торгові ряди та розібрано ратушу, понівечено старі католицький та
єврейський цвинтарі. Знищено церкву Успіння з фресками XV сторіччя, що
стояла на пагорбі з мальовничим краєвидом і напередодні війни була ще в
доброму стані. На місці її поставили туалет. (За даними Є
Лопушинської). Меджибіж відомий в історії з XII ст. як місто Побужжя,
що мало торгові зв‘язки з іншими поселеннями Волині та Київщини. Перша
письмова згадка про місто - у Іпатіївському літопису від 1146-1148 рр.,
коли київський князь Ізяслав Мстиславич передав у власність Святославу
Всеволодовичу п'ять міст, серед яких і „Межибоже".
В ХІІІ ст. Меджибіж належав до Болохівської землі, і вже тоді,
певно, мав дерев‘яну фортецю з земляними валами. Та твердиня була
знищена за часів боротьби князя галицького з татарами (1241). Відомо,
що наслідком тієї війни було знесення всіх укріплень українських міст
близько 1255 р. (хоча недавні дослідження доводять, що було лише
знесено міські мури, а сам форпост постраждав мало). Після цього край
попав під безпосередню владу татар і залишався під нею майже 100 років.
Коли Ольгерд 1362 р. прогнав з Поділля татарів, місто належало до
Луцької землі. Потім – до князівства Литовського. 1444 р., поляки
приєднали Меджибіж і Хмільник до Польщі, створивши Меджибозьку округу.
В першій чверті XVI ст. місто стало приватною власністю – з 1540-го р і
майже 200 років ним володіли магнати Сєнявські.
Місто лежало на з‘єднанні двох татарських шляхів: Чорного і
Кучманського, тому було тут зведено мурований замок. Перші відомості
про нього є за 1516 роком. За бурхливих козацько-польських воєн фортеця
переходила з рук в руки: то до козаків, то до поляків, то до турків. На
самому початку повстання 1648 р. фортеця була захоплена козаками, та
наступного року її відбили польські війська. В 1650 Хмельницький по
дорозі до Кам‘янця стояв під Меджибожем обозом, невелика польська
залога фортеці була змушена залишити замок – і його зайняв гетьман, та
ненадовго. В 1657 р. козаки втягли в війну угорського князя Ракоці, він
теж з своїми загонами стояв деякий час під Меджибожем.
В турецьких руках місто було в 1672-1699 рр. На поч. 18 ст. Меджибіж
постраждав від місцевого населення, коли повстанці в 1702 р. обложили
замок. З 1730 р. маєтністю володіли Чарторийські. В 1831 їх майно було
конфісковано за участь в польському повстанні, з того часу в замку були
так звані "таборові збори” – тут стояло військо. Саме завдяки тому,що
замок довго використовувався, він, можливо, і зберігся до наших часів
так непогано.
Хоча в XVII – XVIII ст. Меджибіж потерпав від багатьох воєнних
подій, але місто було чимале й славилося торгівлею та виробництвом.
1593 р. Адам Сєнявський надав місту магдебургію, бо "... людська
пам'ять не тривка, не вічна, звикли люди її своїм предкам залишати на
папері" ( із грамоти Адама Синявського містечку Меджибіж). Та й інші
власники надавали ремісникам – ткачам, гончарам, ковалям, шевцям та
кравцям – грамоти на підтвердження їхніх прав. Досі зберігаються п'ять
пергаментних грамот Меджибізьких власників про права цехів в XVI-XVIII
століттях. |