|
На
берегах річки Гнізни виросло місто Збараж – справжня легенда нашого
краю.При в'їзді в місто є поворот ліворуч, де нині лежить село Старий
Збараж. Саме тут виникло древнє поселення, яке згодом отримало назву
Збараж, і тепер тут можна побачити залишки середньовічної фортеці, яка
протягом кількох століть була надійною охороною місцевого населення від
нападів завойовників. А неподалік від старо-збаразької фортеці на
протилежному боці річки Гнізни височить таємнича Бабина гора, про яку
існує багато легенд. Одна з них розповідає, що в давнину на вершині
цієї гори серед дрімучих лісів було поганське капище з кам'яним
ідолом-бабою — священне місце, де відбувалися прадавні ритуали, горіли
жертовні вогні й заводили ігрища. Згодом на місці поганського капища
збудували церкву з оборонними бійницями. Легенда розповідає, що вона
була з'єднана шкіряним мостом з фортецею. Інша легенда каже, що їх
єднав підземний хід. Поряд з Бабиною горою здіймаються вершини, назви
яких свідчать про їхнє історичне минуле. Це Чернеча гора Монастирок, де
стоїть найдавніша на Збаражчині святиня — церква Преображення
Господнього 1600 року, Довбушева і Вселенська гора. При в'їзді у місто
зліва насипано могилу висотою п'ять метрів "Всім тим, хто боровся за
незалежність України". Біля її південного боку є капличка з образом
Божої Матері. Збараж — одне із стародавніх міст України. Уперше місто
згадане у Галицько-Волинському літописі. Багато повірїв існує про
походження назви міста. Одні стверджують, що Збараж походить від
праслов'янського слова "бара", що означає болотисту місцевість. Інші
виводять від слова "бараті"—тобто місцевості, де були раті, битви;
ще інші пов'язують назву зі словами "збирати", "збар", "збір".
У період міжусобних війн ХІІІ-ХІУ століть Збараж нерідко переходив
із одних в інші руки. За свідченнями літописців, уже в 1440 році князі
Зба-разькі разом з іншими приїхали до Берестя для прийняття присяги
Казимирові Ягеллончикові, який тоді був Великим князем Литовським.
1474 року збаразьку фортецю знищили татари, а в 1589 році дощенту
зруйнували старозбаразьку фортецю. Після цього її більше не
від-будовували. Зате почалося зведення замку на віддалі трьох
кілометрів від старого міста.
Будували фортецю за проектом італійського архітектора Вінченцо
Скамоцці, про що описано у монографії "Ідея загальної архітектури"
(1615, Венеція). Втілювали цей проект у життя голландський архітектор
Генріх ван Пеен та італійський фортифікатор Андреа дель Аква. На
протилежному пагорбі, який омивала з трьох боків річка Гнізна, на
частково вже заселеному місці, утворилося нове поселення. Центром його
була ринкова площа, за периметром якої заможніші міщани споруджували
дерев'яні та глиняні будинки. Одночасно зі зведенням замку будували
оборонні споруди міста, при цьому враховували особливості рельєфу:
насипали вали, споруджували стіни, будували ескарпи. Сам палац
спланований у вигляді оборонної споруди, прямокутний, двоповерховий, з
характерними для ренесансу формами. Будучи неодноразово зруйнованим
згодом, він залишався в стаі занепаду ще із середини XIX століття аж до
1966 року, коли радянські реставратори взялися за його відбудову, яка,
власне, триває до сьогодні. Історія фортеці заагдкова і довга.
Починаючи родом Збаразьких і закінчуючи І світовою війною, зазнавала
перевтілень. Так, після переходу до рук Вишневецьких вона набула
бастіонних ознак – були добудовані каземати та бічні брами.
Історія замку повязана із відомими діячами визвольного руху: Б.
Хмельницьким, полковником М.Кривоносом, Н.Морозенком, який героїчно
загинувсаме тут, під Збаражем. Безліч видатних земляків побувало тут ,
описавши замок та його минуле (І.Франко, П.Тичина та ін.).
На території замкового палацу збереглася криниця, викопана 300 років
тому. До сьогоднішнього часу замок залишається місцевою таємницею,
будучи не до кінця дослідженим. Вважається, що у підземеллі правого
крила казематів під вартівнею могла бути катівня, де карали непокірних
особливо жорстокі князі Вишневецькі та Потоцькі.там, за переказами,
існують привиди замучених людей...
Варто згдати і про столітній орган, розташований в палаці. після
встановлення його тут у 1905 році селянам довелося переховувати його
від радянських властей. Зараз він стоїть поряд із виставками
етнографіних композицій, ікон та галереєю старовинної зброї в
приміщенні палацу та чекає своєї черги на реконструкцію, оскільки
планується використовувати його для концертних програм. Але тут
виникають деякі труднощі, повязані з тим, що в Україні нема жодного
підприємства яке б виготовляло такий музичний інструмент. Тому потрібно
звернутися до єдиної в Європі Празької фабрики органів, щоб дізнатися
про вартість необхідних деталей.
Загалом, замок є перспективним для розвитку туристичної діяльності,
тому тут проводяться реставраційні роботи під туристичні заклади. Щодо
відбудови, то планується реставрувати замок до його первісного вигляду,
але це, відверто кажучи, потребує титанічних зусиль.майстри власноруч
обробляють величезне каміння для мурів за середньовічними технологіями.
Зате вони варті того, щоб місто відродило свої святині, а також стало
популярнішим серед як серед населення країни, так і серед іноземних
туристів (осбливо – польських, адже замок є частиною їхньої історії
також).
Наразі Збаразький замокпропонує нам оглянути палац та частину
розкопаних підземель. А скільки ще нерозвіданих ходів чекає на їхнє
відкриття! Ймовірно, що одним із таких переходів замок був зєднаний із
Бернардинським костелом 1627 року забудови, котрий за радянської влади
до недавньог часу використовувався зовсім не за призначенням.
Маловідомим фактом є те, що засновником старовинної споруди був учень
славетного Галілео Галілея Юрій Збаразький, котрий, навчаючись у
падуанському університеті, проживав у нього на квартирі. Відомо, що в
монастирі існує три підземних поверхи, верхній з яких периховує в собі
огидну таємницю мародерства – за часів радянської влади під час
облаштування приміщення під завод зі старовинної гробівниці відомих
монахів та князів, розташованої тут, остарнки безбожно були скинуті на
величезну купу. Вже в 90-их роках ченці намагалися відшукати у
польських архівах старі мапи монастиря, та поки пошуки не увінчалися
успіхом. Нині храм належить греко-католицькій громаді Збаража.
Проходячи неподалік від центру Збаражу варто завітати до каплиці
Покрови Пресвятої Богородиці, спорудженої на пожертви місцевого
населення. Вона продовжила історію зруйнованої в 1960-их роках каплички
з 1993 року. Вогна є прямокутною в плані, мурована з цегли,
однокупольна. У 1995 році за розпис каплиці взялися живописці Андрій
Гульовський та Степан Баран. У 1997 році її було освячено. Памятник
захисникам міста від фашистської армії можна побачити в центральному
парку іменіполковника Бурляя. В самому центрі Збаража перед мською
радою встановлено памятник Богдану Хмельницькому.
Сьогодні в Збаражі, окрім постаментів, є низка вулиць, зберігаючих
память про видатних людей, чиї життєві шляхи так чи інакше повязані з
цим містом. Так, Іван Франко неодноразово побував ут як кандидат у
посли до австрійського парламенту. Його прихильників ревно
переслідували. Та все ж виборці з далечини приходили до міста, щоб
віддати свої голоси записьменника . Та жодного разу йому не вдалося
здобути перемогу. Поряд із соціальними обовязками, діяч займався
народознавством: записував народні пісні, а також писав прозові твори.
На матеріалах Збаражчини він написав близько 15 творів, серед яких
"Перехресні стежки”, "Панські жарти” та інші.
Сьгодні у місті є не лише вулиця, але й майдан його імені та
меморіальні табиці на будівлях, де пербував Каменяр. Його імені
присвячена також середня школа міста.
У Збаражі, окрім того, побували письменники Василь Стефаник, Осип
Маковей, Іван Кулик. Тут народилися композитор Петро Любович (1826 -
1869), драматичний актор, співак і режисер Ярема Стадник (1903 - 1946),
польські публіцисти та парьійні діячі Ігнацій та Фелікс Дашинські.
Уродженцю Збаража , командирові УПА-Північ, провідникові ОУН на
північно-західних землях України Дмитрові Клячківському встановлено
памятник на вулиці Незалежності. На міському цвинтарі у жовтні 1996
року встановлено памятник на честь полеглих вояків під час окупації
більшовиками. Збараж цікавий також своєю соціальною діяльністю. Так,
тут діє цукровий завод, завод продтоварів, три сеердні загльноосвітні
школи, музична школа, профтехучилище та багато інших установ.
Отож ми бачимо, що у Збаражі є багато перспективних обєктів для
різного виду відпочину татуризму, та, на жаль, для їх вдосконалення
потрібно немало зусиль та коштів, тому поки що улюбленим місцем
відпочинку ля місцевих жителів є ставки, утворені на річці Гнізній. |